Для батьків

ДИТЯЧА ЖАДІБНІСТЬ. ПІДКАЗКИ ДЛЯ БАТЬКІВ

“Не дам!” – Кричить ваш малюк на майданчику, якщо хтось намагається взяти його іграшки. А вас вже мучать сумніви, чи не жадібним він росте … Ці поради для вас, батьки, чиї діти не хочуть ділитися іграшками з іншими дітьми, або відбирають іграшки у дітей без їх дозволу!

1. Ніколи не називайте дитину жадібною, інакше вона незабаром такою і стане! Просто забудьте це слово і не вживайте його. Дитина не хоче ділитися, хоче погратися своєю іграшкою, боїться що іграшку заберуть, але вона ще не жадібна!
2. Визнайте право малюка на власність! Так, малюк має таке право! Іграшки, одяг дитини — це її власність. Тому, не даючи іграшку іншому хлопчикові, ваш син чи дочка просто захищає її (своє майно) від інших. І це право на свою особисту власність і на можливість нею розпоряджатися на свій власний розсуд так необхідно, але так складно прийняти батькам. Зазвичай, батьки, купивши іграшку (особливо якщо дорогу), продовжують нею розпоряджатися навіть після того, як подарували її дитині. Але чому? Уявіть, що вам чоловік (дружина) подарував (ла) красиву футболку і не дозволяє її одягати на вулицю. Як ви будете себе почувати при цьому? Точно так почуваються діти, коли їм не дозволяють розпоряджатися своєю іграшкою так, як їм самим захочеться. Або коли мама вихоплює з рук, не питаючи дозволу, або коли бабуся сама вирішує дати маленькій дівчинці пограти, без згоди на це внука …. Якщо ви не готові віддати іграшку і прийняти те, що вона тепер стає власністю малюка, не купуйте її. Якщо боїтеся, що малюк зламає, забруднить, відразу пояснюйте, що іграшка ця тільки для гри в будинку, або попросіть бути акуратнішим.
3. Не змушуйте малюка ділитися. Дитина має право розпоряджатися іграшкою так, як вона сама захоче. Ви можете лише м’яко підвести її до того, щоб дати іграшку іншому. Тобто ваш малюк має сам захотіти поділитися.
4. Для початку розкажіть малюку, що він має право ділитися і точно таке ж право не ділитися, якщо йому цього не хочеться. Але точно так само й інші діти – можуть ділитися з ним, а можуть і не захотіти. Нам важливо дати дитині зрозуміти, що ділитися – це добре, важливо, щоб вона сама цього захотіла, сама отримала від цього задоволення. Тоді це по-справжньому цінний момент.
5. Пам’ятайте, що справжня щедрість починає розвиватися після трьох років, разом з розвитком соціальних мотивацій. Якщо Ви почнете боротися за хороші манери раніше цього моменту, – дитина, чиє право на власність не було визнано, не визнаватиме і не поважатиме право на власність іншої людини. Всі ці «Не можна скупитися! Дай дівчинці м’ячик, адже вона маленька!»У майбутньому з великою ймовірністю проростають підлітковим злодійством: «Я просто взяв покататися, пограти, подивитися і т.п.».
6. На майданчику, в ситуації, коли хто-небудь без дозволу бере іграшку вашого малюка, зупиніть обох. Скажіть, що це іграшка вашої дитини і у неї варто попросити дозвіл.
7. Так само нагадуйте вашому малюкові, що необхідно просити дозвіл у інших пограти їх іграшками. Якщо інша дитина не хоче поділитися іграшкою, скажіть своєму малюкові: «Хлопчик (дівчинка) не хоче зараз дати тобі м’ячик, почекай трохи, він пограє і дасть тобі. А ми поки давай покатаємося на гойдалці / пограємо в піску і т.п. »Якщо ваш малюк не хоче ділитися, скажіть тому, хто просить іграшку: “(Ім’я вашої дитини) хоче зараз поргатися цією іграшкою сам, почекай трішки, він/ вона пограється і дасть” Детальніше про те, як поводитися в таких ситуаціях читайте Дитина намагається повернути свою іграшку! Як відреагувати?
8. Завжди просіть дозвіл у власного (ої) сина (дочки), перш ніж подивитися / пограти / показати / позичити і т.п. його (її) особисту річ. Ніколи не вихоплюйте з рук у малюка іграшку без його дозволу. Для початку попросіть: «Дай, будь ласка!» Дитина, взявши приклад з Вас, через деякий час теж буде питати, перш, ніж схопити чиюсь річ.
9. НІКОЛИ НЕ НАЗИВАЙТЕ ДИТИНУ ЖАДІБНОЮ, ІНАКШЕ ВОНА НЕЗАБАРОМ ТАКОЮ І СТАНЕ! І НЕ ЗМУШУЙТЕ ДІЛИТИСЯ, ПАМ’ЯТАЙТЕ ПРО ПРАВО МАЛЮКА НА ВЛАСНІСТЬ!

Стаття дитячого психолога
Ольги Крамаревич

Підказка батькам про типи темпераменту їх дітей

ПОРАДИ ДЛЯ БАТЬКІВ у вихованні підлітків

 1. Якщо Вас щось турбує в поведінці дитини, якомога швидше зустріньтеся і обговоріть це із класним керівником, шкільним психологом

2. Якщо в родині відбулися події, що вплинули на психологічний стан дитини, повідомте про це класного керівника. Саме зміни в сімейному житті часто пояснюють раптові зміни в поведінці дітей.

3. Цікавтеся шкільними справами, обговорюйте складні ситуації, разом шукайте вихід із конфліктів.

4. Допоможіть дитині вивчити імена нових учителів, запропонуйте описати їх, виділити якісь особливі риси.

5. Порадьте дитині в складних ситуаціях звертатися за порадою до класного керівника, шкільного психолога.

6. Не слід відразу ослабляти контроль за навчальною діяльністю, якщо в період навчання в початковій школі вона звикла до контролю з вашого боку. Привчайте дитину до самостійності поступово: вона має сама збирати портфель, телефонувати однокласникам і питати про уроки тощо.

7. Основними помічниками у складних ситуаціях є терпіння, увага, розуміння.

8. Головне новоутворення підліткового вікового періоду – відкриття своєї індивідуальності, свого «Я». Підвищується інтерес до свого тіла, зовнішності.

9. Зростає дух незалежності, який впливає на стосунки підлітка в родині, школі.

10. У дітей настає криза, пов’язана з бажанням здобути самостійність, звільнитися від батьківської опіки, з’являється страх перед невідомим дорослим життям.

11. Бажання звільнитися від зовнішнього контролю поєднується зі зростанням самоконтролю й початком свідомого самовиховання.

12. Внутрішній світ дитини ще нестабільний, тому батькам не слід залишати своїх дітей без нагляду. Підліток дуже вразливий і легко піддається впливам як позитивним, так і негативним.

13. Розширюється коло спілкування, з’являються нові авторитети.

14. Недоліки й суперечності в поведінці близьких і старших сприймаються гостро й хворобливо.

15. У батьках підлітки хочуть бачити друзів і порадників, а не диктаторів.

ДОПОМОЖЕМО ПЕРШОКЛАСНИКАМ В ПЕРІОД АДАПТАЦІЇ

 Батькам майбутніх першокласників!

Десять речей, які повинні зробити батьки першокласника 1-го вересня:

1. Ваша дитина хвилюватиметься. Прикрасьте її кімнату кульками, плакатом з веселим написом.

2. Приготуйте маленький подаруночок, барвисто оформлений, і покладіть поряд з її подушкою.

3. Якщо Ви напередодні зібрали портфель, все одно ще раз зазирніть до нього разом з дитиною і покладіть ще якісь дрібні речі: комічну гумку або незвичайний олівець.

4. Цього дня забороніть собі повчати дитину, підвищувати на неї голос. Не сердьтеся і не хмуртеся.

5. Відкладіть усі справи, візьміть відгул. Ви повинні бути поряд, коли дитина переступить шкільний поріг.

6. Скажіть своєму першокласнику, як добре і чудово він виглядає.

7. Зустрічаючи дитину зі школи, розпитайте, що їй сподобалося, що вона робила, похваліть за те, що вона трималася впевнено (навіть якщо це не так).

8. Увечері організуйте святкову вечерю. Запросіть бабусь, дідусів.

9. Не забудьте сказати дитині, як сильно ви її любите.

10. Лягаючи спати, дайте слово і надалі бути до дитини таким лагідним, спокійним і уважним, як сьогодні.

Усе це дасть можливість дитині зрозуміти, що події, які відбуваються в житті, дуже важливі і для батьків. Це додасть їй упевненості, налаштує на серйозну, цікаву роботу.

      Поради батькам щодо запобігання шкільній дезадаптації

·         Виявляйте інтерес до шкільних справ та успіхів дитини.

·         Формуйте адекватну самооцінку.

·         Не перевантажуйте дитину надмірними заняттями, чергуйте їх з грою, не ставте до дитини завищених вимог.

·         Навчайте етичних норм спілкування з однолітками та дорослими.

·         Привчайте самостійно долати труднощі, які під силу подолати 6-річній дитині.

·         Сприяйте підвищенню самооцінки дитини, частіше хваліть її, але так, щоб вона знала за що.

·         Пам’ятайте, що кожна людина має право на помилку.

·         Частіше згадуйте себе у дошкільному віці.

·         Уникайте змагань і видів робіт, що враховують швидкість.

·         Не порівнюйте дитину з іншими дітьми, особливо якщо вона є менш успішною, ніж інші діти.

·         Частіше використовуйте тілесний контакт, вправи на релаксацію.

·         Демонструйте зразки впевненої поведінки, будьте в усьому прикладом дитині.

·         Не принижуйте дитину.

·         Любіть дитину безумовною любов’ю, приймайте її такою, якою вона є.

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ З УСПІШНОЇ АДАПТАЦІЇ

ПЕРШОКЛАСНИКІВ ДО  НАВЧАННЯ У ШКОЛІ

1. Старання дитини обов'язково мають бути визнаними. Позитивна оцінка і добре, тепле ставлення необхідні дитині для хорошого самопочуття, для формування в неї такої важливої риси, як впевненість у собі і своїх можливостях.

2. В режимі дня кожної дитини повинні бути постійні обов'язки, закріплені за нею на трива_Лий час. Дитина, яка вміє працювати вдома, легко долучається до навчання.

3. Розширювати й збагачувати навички спілкування з дорослими та однолітками, вчити враховувати оцінки й думки людей для формування власних поглядів.

4. Не порівнюйте дитину з іншими дітьми. Порівнюйте її з такою, якою вона була вчора, чи, можливо, буде завтра.

5. Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може вважати, що конфлікти неминучі, і продовжувати провокувати їх.

6. Дозволяйте дитині виявляти самостійність, заохочуйте найменші її вияви.

7. Не критикуйте дитину при свідках.

8. Розвивайте світогляд дитини, сприяйте розширенню її інтересів.

9. Аргументуйте свої заборони та вимоги: діти чутливі до несправедливості, яка присутня в більшості вимог. Шукаючи аргументи, ви ще раз зможете обміркувати необхідність їх застосування.

10. Намагайтеся дивитися на світ очима дитини Будьте щирими у спілкуванні з нею, цікавтеся її інтересами.
11. У спілкуванні з дитиною частіше використовуйте «Я-висловлювання».

Поради для батьків першокласника

ЗАПОВІДІ БАТЬКАМ

1. Любіть дитину. Не забувайте про тілесний контакт із нею. Знаходьте радість у спілкуванні з дітьми. Дайте дитині місце в сім’ї.
2. Хай не буде жодного дня без прочитаної книжки!
3. Розмовляйте з дитиною, розвивайте її мовлення. Цікавтеся справами і проблемами дитини.
4. Дозволяйте дитині малювати, розфарбовувати, вирізати, наклеювати, ліпити.
5. Відвідуйте театри, організовуйте сімейні екскурсії містом. Надайте перевагу повноцінному харчуванню дитини, а не розкішному одягу.
6. Обмежте перегляд телепередач, ігри на комп’ютері до 30 хвилин.
7. Привчайте дітей до самообслуговування і формуйте трудові навички, любов до праці.
8. Не робіть із дитини лише споживача, нехай вона буде рівноправним членом сім’ї зі своїми правилами і обов’язками.
9. Пам’ятайте, що діти — це не лише продовжувачі наших особистих умінь і здібностей. Кожна дитина має право на власний вияв своїх потенційних можливостей і на свою долю.

Ваша дитина вередує?

Що робити?

1. Перемкніть увагу дитини на інший об’єкт.
2. Поступіться в чомусь малому, зберігаючи головне.
3. Разом знайдіть рішення, прийнятне для всіх.
4. Поясніть, що своєю поведінкою вона завдаєте проблеми для когось іншого.

Що не робити?

1. Не потрібно сперечатися.
2. Не бійтеся бути твердими.
3. Не застосовуйте силу.
4. Не засмучуйтеся! Дитина лише випробовує вас.
5. Не бійтеся твердо відмовити. Дитина добре знає, що необов’язково їй дадуть все, що вона вимагає.

Ваша дитина упирається?

Що робити?

1. Умійте відмовити так, щоб дитина не покладалася на відміну рішення.
2. Умійте відокремити все погане від гарного, що є в дитині. Погляньте на світ очима дитини.
3. Щоб дитина щось виконувала із задоволенням, їй повинно бути цікаво.
4. Покажіть дитині, що ви засмучені.

Що не робити?

1. Не починайте сперечатися. Ви самі перетворюєтесь на дитину.
2. Не робіть із дитини піддослідного кролика.
3. Не уникайте дрібниць: саме вони радують та засмучують.
4. Не примушуйте силою.
5. Не бійтеся делікатно нагадати, адже дитина могла просто забути.

Дитячі заповіді для мам, тат, бабусь та дідусів

1. Дорогі батьки, пам’ятайте, що ви самі запросили мене у свою родину. Колись я залишу батьківську оселю, але до того часу навчіть мене, будь ласка, мистецтва стати і бути людиною.
2. У моїх очах світ виглядає інакше, ніж у ваших. Прошу вас, поясніть мені, що, коли, чому кожен із нас у ньому має робити.
3. Мої ручки ще маленькі, тому не очікуйте від мене досконалості, коли я стелю ліжко, малюю, пишу або кидаю м’яча.
4. Мої почуття ще недозрілі, тому прошу бути чутливими до моїх потреб. Не нарікайте на мене постійно!
5. Щоб розвиватися, мені потрібне ваше заохочення, а не тиск. Лагідно критикуйте й оцінюйте, але не мене, а лише мої вчинки.
6. Дайте мені трохи самостійності, дозвольте припускатися помилок, щоб я на помилках учився. Тоді я зможу самостійно приймати рішення у дорослому житті.
7. Прошу, не робіть усього замість мене, адже я виросту переко¬наним у своїй неспроможності виконувати завдання згідно з вашим очікуванням.
8. Я вчусь у вас усього: слів, інтонацій голосу, манери рухатись. Ваші слова, почуття і вчинки повертатимуться до вас через мене. Так справедливо влаштувала природа зв’язок між поколіннями. Тому навчіть мене, будь ласка, кращого. Пам’ятайте, що ми разом не випадково: ми маємо допомагати одне одному в цьому безмежному світі.
9. Я хочу відчувати вашу любов, хочу, щоб ви частіше брали мене на руки, пригортали, цілували. Але будьте уважні, щоб ваша любов не перетворилася на милиці, які заважатимуть мені робити самостійні кроки.

Ваша дитина повільно прокидається вранці?

Що робити?

1. Увімкніть спокійну музику або мультфільм.
2. Приготуйте речі (портфель, одяг) із вечора.
3. Приготуйте щось смачне на сніданок.
4. Уточніть час укладання спати.
5. Привчіть дитину виконувати зарядку.

Що не робити?

1. Не кричіть.
2. Не запевняйте: «Швидше! Ми запізнюємось!». Не дорікайте.
3. Не лякайте тим, що в школі сваритиме вчитель.
4. Не допускайте перед сном збудження дитини.

Ваша дитина неслухняна?

Що робити?

1. Дайте дитині можливість здобувати власний досвід.
2. Будьте уважними до інтересу малюка.
3. Головне — не скільки, а як саме ви проводите спільний час.
4. Якщо прохання дитини нікому не шкодить, поступіться!
5. Пам’ятайте, що ваш малюк — ваше відображення.
6. Ви не дотримуєтеся своїх обіцянок — він не дотримується своїх.

Що не робити?

1. Не вимагайте пояснень від дитини.
2. Не опікайте занадто.
3. Не сваріться несправедливо.

Ваша дитина говорить неправду?

Що робити?

1. Навчіть дитину, коли вона припуститься помилки, виправляти її.
2. Покажіть на своєму прикладі, що правда завжди краще.
3. Дайте можливість дитині вчитися на власних помилках.
4. Коли ви бажаєте щось з’ясувати, перевірити, зробіть так, щоб малюк цього не знав.
5. Покажіть дитині, що ви її любите не за досягнення, а за те, що вона є.

Що не робити?

1. Не влаштовуйте випробування її чесності.
2. Не захищайте дитину від наслідків її помилок.
3. Не залякуйте дитину.

Ваша дитина погано вчиться?

Що робити?

1. Зверніть увагу на те, що дитині вдається краще.
2. Приділіть дитині більше часу.
3. Знайдіть свій щоденник та перегляньте його.
4. Поговоріть із дитиною, налаштуйте на те, що потрібно тільки більше докладати зусиль.
5. Уранці, відправляючи дитину до школи, побажайте їй успіху.

Що не робити?

1. Не дорікайте успіхами інших дітей.
2. Не насміхайтесь над невдачами дитини.
3. Не потрібна надмірна жалість до дитини.
4. Не читайте нотацій. Дитина і так все розуміє.                                                                                                                       

Особливості емоцій у молодших школярів

Незважаючи на особистий, індивідуальний характер емоцій, вони також мають ві­кові особливості, спільні для певного віку. Мо­лодший шкільний вік у психології називають періодом афективного реагування, тобто про­сто кажучи, саме молодші школярі найбільшою мірою схильні до переживань.

Якщо поведінка дошкільника наївна та безпосередня, відкрита та зрозуміла для оточуючих, то в молодшого шко­ляра з’являється своє внутрішнє життя, і його поведінка вже не буде такою зрозумілою в усіх своїх проявах.

Переживання молодшого школяра найчастіше непо­мітні для дорослого. А їх багато: це й страхи, і підвищена емоційна збудливість, і тривога, і занепокоєння. Навіть сама дитина не завжди розуміє й усвідомлює причину переживання, його зміст. Усе може відбуватися на під­свідомому рівні й зовні виявлятися в поганій дисципліні, упертості, відмові від виконання домашніх завдань, низь­кій успішності, навіть за наявності високого інтелекту. До­рослі прагнуть закликати дітей до дисципліни, посилюють контроль, дорікають, засуджують, «навішують ярлики», але це не дає позитивного результату, тому що не усувається причина, що викликала різні переживання.

Труднощі неминучі в житті кожної людини, однак діти зіштовхуються з ними частіше, ніж дорослі. Те, що дорослому здається звичним і природним, у дитини може викликати занепокоєння, тривогу, страх. Не маючи достат­нього життєвого досвіду, діти повсякчас зіштовхуються із чимось несподіваним для себе, невідомим.

Виникнення негативних емоційних станів у дітей мо­лодшого шкільного віку пов’язане найчастіше з навчанням у школі: контрольні роботи, відповіді учня перед класом,
страх зробити помилку, одержати «погані» оцінки, осуд, зауваження вчителів тощо. Психотравмуючий вплив мають неправильне виховання дитини в родині, ситуації розлу­чення, хвороби близьких. Поява в родині другої дитини, яка переключає увагу батьків на себе, викликає сильні рев­нощі, відчуття покинутость

Шановні батьки! Пам’ятайте, що молодші школярі перебувають майже в постійній емоційній напрузі. Чи зможуть вони виправдати завищені очікування дорослих? Чи зможуть бути відмінниками зі зразковою поведінкою, як того вимагають «всесильний» учитель і батьки? Похва­лить учитель, який є авторитетом, чи буде висміювати при всіх, лаяти, засуджувати? Чи зможе дитина відповісти або написати без помилок і, нарешті, які оцінки в неї сьогодні будуть у щоденнику? Оцінка в цьому віці набуває великої значущості для дитини: батьки, родичі, знайомі за оцінка­ми роблять висновки про особистість дитини. Гарні оцін­ки — значить, вона сама гарна, погані — виходить, вона по­гана, і з неї ніколи нічого не вийде.

Дорослі вважають, що головне — вимагати від дитини: вона «повинна», «зобов’язана» тощо. А що в неї на душі?

До мене звернулася вчителька з приводу поганої дисцип­ліни одного з учнів у класі. У хлопчика була виявлена над­мірна тривожність, пов’язана зі школою. Я спробувала це пояснити вчительці, на що та махнула рукою: «Та яка там тривога? Крутиться як шило, розмовляє на уроках». Тоді я мовчки показала малюнок хлопчика: дорогою до шко­ли його збиває машина. Учителька була здивована. Разом із нею ми почали розбиратися, як індивідуально підійти до хлопчика, щоб школа стала для нього безпечним місцем Отож, будьте уважнішими до емоцій своїх дітей саме зараз, у молодшому шкільному віці. Накопичені негативні емо­ції, подавлені, витиснуті в підсвідомість, негативно вплинуть на розвиток дитини, виявлять себе в підлітковому віці й у до­рослому житті, спричиняючи неврози (від заїкання й енурезу до повної неспроможності пристосовуватися до оточуючого світу). Не залишайте дітей наодинці зі своїми переживан­нями. Малюки ще не в змозі з ними впоратися з огляду на анатомо-фізіологічні чинники. Лобові частки кори голов­ного мозку, які відповідають і за емоції, і за вольові якості, в дітей ще не дозріли. Якщо дорослий справляється з нега­тивними емоціями завдяки вольовим зусиллям та життєво­му досвіду, то дитина молодшого шкільного віку ще не може цього зробити, тому що її лобові частки ще не дозріли, а життєвий досвід із подолання труднощів є ще малим.

Розвиток волі в дітей тісно пов’язаний з розвитком їхнього інтелекту, формуванням так званої мотиваційної рефлексії. Рефлексія — це процес самопізнання людиною внутрішніх психічних явищ і станів. Вона передбачає особ­ливе спрямування уваги на діяльність власної душі. У мо­лодших школярів рефлексія тільки зароджується, оскільки вона вимагає особистісної зрілості, якої дитина ще не до­сягла. Та й мотиви поведінки повинні бути усвідомленими, а в дітей вони базуються на емоціях. Усе вищесказане зо­всім не означає, що варто спостерігати й чекати до 25 ро­ків, коли особистість стане зовсім зрілою. Зрозуміло, що закладати основу для майбутньої особистісної зрілості треба з дитинства, але при цьому необхідно пам’ятати, що особистісні процеси ще не сформовані остаточно. І недо­цільно вимагати від дитини повністю усвідомлених моти­вів, а також «дорослих» продуманих дій.

Окремо слід сказати про семиліток. У цьому віці від­бувається так звана криза 7 років, коли дитина починає відчувати себе соціально значущою. Те, що раніше було важливим, втрачає свою цінність. Малюка перестають оцінювати за грою. Тепер його будуть оцінювати за на­вчанням. Як вважає дитячий психолог Л. І. Божович, криза 7 років — народження соціального Я дитини. Змінюється емоційна сфера молодших школярів. Діти втрачають свою безпосередність. У них з’являється внутрішнє життя. А зо­внішнім виявом цих кризових явищ часто можуть бути кривляння, манірність, емоційні спалахи, капризи. Усі ці явища починають зникати, коли дитина виходить із кризи й вступає остаточно у молодший шкільний вік. Дорослим слід бути терплячими та спокійними, але не відсторонени­ми спостерігачами. Дитина потребує підтримки, пояснень, спокійних роз’яснень, як правильно чинити.

Хотілося б звернути вашу увагу на деякі особливості психіки молодших школярів.

• Душу дітей переповнюють різні емоції.
• Світ для дитини може відкритися кожної миті по- новому й викликати полярні відгуки в душі — від жаху до захоплення.
• На всі події діти реагують тільки емоційно, вони не мо­жуть раціонально й холоднокровно оцінити ту чи іншу ситуацію, оскільки не мають життєвого досвіду.
• Діти ще не знають, як сказати про свої переживання, часто вони їх навіть не усвідомлюють. Допомогти ви­словити переживання можуть тільки дорослі.
• Починає з’являтися своє внутрішнє життя. Діти по­чинають втрачати свою безпосередність. Поведінка дітей може не відповідати внутрішньому стану їхньої душі. Часто зовнішня поведінка набуває різних за­хисних форм: упертості, неслухняності, негативізму, капризування, сльозливості тощо. Це сигнал про не- благополуччя душевного стану дитини, про те, що вона із чимось не справляється. їй потрібна допомога!
• Діти ще безпомічні в цьому віці й не можуть захисти­ти себе від несправедливих зауважень, докорів, образ. Допомогти їм можуть тільки дорослі.
• У 7 років згідно із законами психологічного розвит­ку наступає чергова криза. В організмі відбувається гормональна перебудова, яка є навантаженням на ди­тячий організм. Емоційне життя дитини стає більш напруженим. Криза може супроводжуватися підви­щеною дратівливістю, вразливістю, плаксивістю. Усі ці явища проходять максимально протягом року.
• Вольові якості в дітей ще слабкі, їх треба розвивати.